Іван Якович Горбачевський є одним зі сподвижників європейської та української науки, діяльність якого охоплює останні 20 років ХІХ та перші 40 років ХХ століття. Це – виходець із села Зарубинці, що на Тернопільщині. Він, проживши багато років (понад 60) за межами України, не порвав з нею зв’язків, не відрікся рідної мови, повсякчас відчував себе сином української землі та докладав усі свої зусилля для возвеличення та визволення свого народу. І як не дивно, в Україні за часів тоталітаризму про Івана Горбачевського знало лише вузьке коло людей, головно – спеціалістів у галузі біохімії. Водночас його знали, шанували та високо цінували в Австрії, Чехії, Німеччині, Франції, Польщі.
Про світовий авторитет і популярність Івана Горбачевського твердять ті чисельні наукові та урядові титули, звання й нагороди, яких він був удостоєний. Його обирали почесним президентом міжнародних наукових конгресів і з’їздів, йому доручали найскладніші завдання в медицині, охороні здоров’я, організації освіти, розробці заходів з усунення шкідливих техногенних впливів на людину. І скрізь він приймав неординарні рішення, знаходив геніальні шляхи виходу зі складних ситуацій.
Йому вдячні австрійці, бо він приніс честь і славу Віденському університетові. Як великого вченого, його обрали членом (а згодом головою) Королівської санітарної ради, надали кілька високих титулів і призначили першим міністром здоров’я АвстроУгорщини.
Але найбільше користі приніс професор Горбачевський чеському народові, його культурі, науці, освіті. Саме тому чехи вважали його своїм ученим українського походження. Та всетаки І. Горбачевський залишився до останніх днів свого життя українцем. Ідею служити своєму народові він усмоктав з молоком матері, разом з її піснями та мудрими порадами батькасвященика. Закладені в дитячі роки зерна національної свідомості проросли буйним цвітом у час навчання у Віденському університеті: у студентському об’єднанні «Січ», яке він очолив, створюється українська бібліотека, видається «Історія України» Маркевича, книжечки поезій Тараса Шевченка. За цю діяльність Іван Горбачевський потрапляє під нагляд поліції у Відні. Він постійно працює на українську національну справу: зорганізовує та проводить українські наукові з’їзди в Празі, видає українською мовою перший університетський підручник з органічної хімії, опрацьовує наукову хімічну термінологію, бореться за відкриття Українського університету у Львові, створює фонд допомоги незаможним студентам, відкриває та очолює музей Визвольної боротьби України, зорганізовує фонд допомоги Карпатській незалежній Україні. Всі ці сподвижні самопожертвування Івана Горбачевського будуть вічно служити прикладом для молоді, яка вступає у самостійне життя.
За рішенням ЮНЕСКО на честь 150-річного ювілею 2004 рік був визнаний як рік Івана Горбачевського. Цю дату широко відзначали в Австрії, Німеччині, Чехії, Польщі й, звичайно, в Україні. Досить перерахувати лише самі титули, якими володів Горбачевський, щоб збагнути, що це непересічна особистість: доктор медицини, професор, декан медичного факультету Карлового університету в Празі, згодом – його ректор, член Санітарної ради Чеського королівства, член Найвищої ради здоров’я Австро-Угорщини у Відні, засновник і директор інституту лікарської хімії в Празі, ректор Українського вільного університету в Празі, професор хімії Подебрадської господарської академії, дійсний та почесний член багатьох наукових товариств в Європі, дійсний член Української академії наук.
Іван Горбачевський прожив на світі 88 років, з них 67 – за межами України. Але з Україною був тісно пов’язаний, жив її радощами та болями, багато робив для визволення її від іноземного панування. Світ захоплюється його наукою та синівським патріотизмом.
Народився Іван Горбачевський 15 травня 1854 року на Тернопільщині, недалеко від м. Збараж, у селі Зарубинці. Батько його греко-католицький священник, проводив велику національно-виховну роботу серед своїх парафіян. Через це викликав підозру у місцевої влади. За українофільство до нього не раз навідувалися представники австрійської влади. Своїм дітям і парафіянам отець Яків прищеплював любов до Бога та України, повагу до праці й тягу до знань. Цей заповіт батька Іван проніс через усе своє життя.
Закінчивши чотирикласну чоловічу школу, що діяла в Збаразькому монастирі оо. Бернардинів, продовжує навчатися в класичній гімназії м. Тернополя. Тут він стає членом таємного гуртка української учнівської молоді «Громада», де здобув першооснови української національної свідомості. Громадівці читали та вивчали твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша. За мету обрали – будити в народі національну свідомість.
Після закінчення гімназії Іван обирає професію лікаря, тому подальша його життєва стежка потяглася до Віденського університету на медичний факультет (у Галичині вищих медичних студій не було). Ще будучи студентом, він виявив схильність та великі здібності до наукової праці й цим зацікавив своїх професорів.
Його дослідження та публікації були переважно пов’язані з органічною, біологічною та лікарською хіміями. Більшу частину життя Іван Якович присвятив вивченню хімічного складу й хімічних процесів в організмі здорової та хворої людини, з’ясуванню причин та опрацюванню способів лікування багатьох недуг.
Перша наукова праця, яка принесла йому наукове визнання та світову славу – це «Синтез сечової кислоти». Вона викликала наукову сенсацію, здивування та захоплення. Вперше у світі молодий 28-літній українець, випускник Віденського університету Іван Горбачевський синтезував сечову кислоту, відкрив фермент ксантиноксидазу. Праця була надрукована в німецьких, австрійських і польських часописах.
З цього часу ім’я Івана Горбачевського як першорядного хіміка – синтетика та біохіміка стає відомим у всьому науковому світі.
Через рік його запрошують до Празького університету на посаду професора медичного факультету, а 1884 р. – обирають професором лікарської хімії з одночасним викладанням фармакології.
Висунута ним теорія утворення сечової кислоти в організмі ссавців і людини не втратила свого значення й донині.
Усі наступні праці (наукові, педагогічні, видавничі, громадсько-політичні) Івана Яковича були пов’язані з чеським Карловим університетом у Празі. Цьому університетові він віддав 37 років життя. У Празі Іван Горбачевський проводив дослідження з гігієни, загальної хімії, епідеміології, судової медицини, токсикології. Написав і видрукував чеською мовою перший університетський підручник з лікарської хімії в 4-х томах (неорганічна, органічна та біологічна хімія). Він навчав і виростив велику когорту лікарів і науковців. Роль Івана Яковича в науковому та суспільному житті настільки велика, що в деяких чеських енциклопедіях підкреслено, що професор І. Горбачевський був великим чеським ученим українського походження. У Празі його обрали деканом медичного факультету на кілька каденцій та ректором Карлового університету (1902-1903 рр.).
За визначну наукову та суспільно корисну працю І.Горбачевського було нагороджено орденом Залізної Корони 3-го класу, обрано членом Королівського чеського товариства наук (згодом Чеська академія наук), членом крайової санітарної ради.
Хоча проф. І.Горбачевський продовжував свою дослідницьку та наукову працю впродовж усього життя, про що свідчать численні його публікації німецькою, чеською та українською мовами, але найбільше своєї розумової праці він уклав у підручник хімії, який вийшов 1904-1908 рр. у чотирьох томах, що обіймають неорганічну, органічну та фізіологічну хімії.
Український вільний університет у Празі встиг видати лише його підручник з органічної хімії. Написаний же український підручник з неорганічної хімії так і не був надрукований ні за життя, ні після смерті Івана Горбачевського (рукопис виставлений у музеї Тернопільського національного медичного університету).
Рішенням уряду нашої держави урочистості, присвячені 150-літтю від дня народження великого мужа України, відбулися в Тернополі та у с. Зарубинцях, де вперше побачив білий світ І. Горбачевський. На вшанування пам’яті й посвячення пам’ятника були запрошені гості з Карлового університету в Празі, з Віденського університету та Міністерства здоров’я Австрії, з УВУ в Мюнхені та нащадки І. Горбачевського з м. Торонто (Канада).
Але чи не найбільшу роль Іван Горбачевський зіграв у розвитку чеської науки та культури. Тут він протягом 34 років (з 1883-1917 рр.) працює професором чеського університету в Празі. За цей час створив наукову школу біохіміків, заснував інститут лікарської хімії. Наукові основи експериментальної біохімії, які він заклав, ще й зараз продовжують плідно опрацьовувати його учні та послідовники в Чехії.
І. Горбачевський проявив себе не лише великим українським патріотом, а й великим громадянином Чехії. Про авторитет і популярність вченого свідчить і те, що пам’ятник великому борцю за волю Чехії Яну Гусу було доручено відкривати саме українцеві Іванові Горбачевському. З повагою ставився професор до чеського народу та його мови: вже через один рік свого перебування в Празі він вільно читав лекції студентам чеською мовою. Чехи вважали його своїм ученим українського походження. Цілі покоління студентів і науковців вдячні йому за написаний та виданий чеською мовою перший університетський підручник з лікарської хімії в 4-х томах (неорганічна, органічна та біологічна хімія), який не втратив свого значення й донині. Громадськість Праги з вдячністю довго згадувала, як за рекомендаціями проф. І.Горбачевського були розроблені системи очистки стічних вод у Празі та замінене водопостачання міста з ріки Влтави, яка була дуже забруднена, на таке з річки Їзерна, що врятувало життя багатьом людям від поширеного там черевного тифу.
Більшість друзів з Карлового університету та учнів проф. Горбачевського дуже доброзичливо ставилися до нього, пам’ятаючи всі добрі справи, які зробив він для розвитку чеської культури, науки та медицини. Вони залишили добрі спомини про І.Горбачевського, які допомагають нам, його співвітчизникам, зрозуміти всю велич і непересічність цього сина української землі.
Багато енергії Іван Горбачевський віддав для відкриття українського університету у Львові, був членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, заснував фонд допомоги малозабезпеченим студентам у Празі, був членом, а пізніше почесним президентом Українського лікарського товариства, одним із засновників і постійним професором Українського вільного університету в Празі, а 1923-1924 та 1931-1934 рр. – ректором цього університету, видав у Празі перший університетський український підручник «Органічна хімія», багато працював над українською науковою хімічною термінологією.
1925 року обраний академіком Української академії наук (УАН) у галузі біохімії. В Празі заснував і був головою управи товариства «Музей визвольної боротьби України», учасник наради Української парламентської репризентації у Відні, яка ухвалила проголосити Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) 1918 р.
В українському культурному та громадському житті в Чехії Іван Горбачевський завжди займав особливе та почесне становище, хоч ніколи не цурався й буденної праці.
Особливо помітний український напрямок у житті та діяльності Горбачевського спостерігається протягом т.зв. третього періоду його життя: 1919-1942 рр. Цей час доктор Микола Зайцев назвав українським періодом.
Ще з 1906 р. професор І. Горбачевський систематично, спільно з іншими українськими громадськими діячами, ставив вимоги перед австрійським урядом про відкриття у Львові українського університету, але урядові кола негативно сприймали цю ідею. До цього питання Горбачевський повертається знову 1919 року. Цього разу українська громадськість зуміла відкрити Український вільний університет на чужині, у Відні.
Відкриття його відбулося 17 січня 1921 року у Відні. А в жовтні наступного року університет був переміщений до Праги, де в особі тодішнього президента Чехо-Словаччини, професора Томаша Масарика отримав економічну та політичну підтримку. Через два роки діяльності університету Іван Горбачевський стає його ректором. Підготував численний загін лікарів і науковців з біохімії для України. З проголошенням незалежності Карпато-Української держави 1939 р. чеські українці під головуванням проф. Горбачевського організували в Празі Комітет оборони Карпатської України при Центральному союзі українських організацій Чехо-Словацької республіки. Не менш шляхетним проявом діяльності Горбачевського в цей період була його участь у роботі товариства «Музей визвольної боротьби України» (1924 р.). У ньому було зібрано багато матеріалів і документів, які відображали боротьбу за незалежність України. Головою управи товариства було обрано професора І.Горбачевського. На цій посаді він залишився до 1935 року. За цей час було зібрано кошти для закупівлі будинку під музей для розміщення там понад 700 тисяч зібраних експонатів з часу визвольних змагань.
Необхідно зазначити, що майже всі визначні події українського культурно-наукового життя в Празі відбувалися за участю та на чолі проф. Горбачевського. Він був головою організаційної комісії першого Українського наукового з’їзду в Празі 3-7 жовтня 1926 року. Він як голова Українського академічного комітету відкрив другий Український науковий з’їзд в Празі 20 березня 1932 року. Іван Горбачевський також як почесний голова відкривав Український правничий з’їзд у Празі, що відбувся 4-7 жовтня 1933 року.
Проф. Горбачевського обирали ректором УВУ в Празі п’ять років (1923-1924, 1931-1935 рр.).
24 червня 1933 року наукова громадськість Праги вшановувала 50-річчя діяльності проф. Горбачевського. У зв’язку з цим ювіляра було обрано почесним доктором права та суспільних наук. Наступного року (21 червня 1934 р.) ухвалено заснувати при Музеї визвольної боротьби України бібліотеку ім. І.Горбачевського.
П’ятидесятиріччя професорської діяльності та вісімдесятиріччя від народження проф. І. Горбачевського збіглися в одному році, і обидві ці події УВУ разом з усією українською громадськістю в Празі святкував 24 червня 1933 року. Урочиста академія відбулася у великій залі інституту лікарської хімії. Директор цього інституту, колишній асистент професора І.Горбачевського у своїй промові охарактеризував велике значення науково-дослідницької праці ювіляра та дякував за його заслуги для чеської науки. Ця академія мала характер великої української національної маніфестації.
Свій талант проф. Горбачевський віддавав і Спілці українських лікарів, яка існувала в Празі від 10 грудня 1922 року.
Проф. І. Горбачевський був звичайним, а пізніше почесним членом Української лікарської спілки. Спілка 1923-1925 рр. видавала «Український медичний вісник» як неперіодичний часопис клінічної та суспільної медицини.
За наукові досягнення Іван Горбачевський був відзначений почестями Віденського, Празького, Краківського та Львівського університетів. Був членом багатьох різних наукових інституцій, починаючи від Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.
Разом з науковою та викладацькою працею вчений проводив і широку громадську працю серед української інтелігенції Галичини й Праги. Постійно підтримував широкі контакти з українською науковою та культурною громадськістю. Збирав матеріали з питань фізіології, гігієни, стану харчування та економічного забезпечення українських селян.
Перебуваючи більшу частину свого життя за межами України, він ніколи не поривав з нею своїх зв’язків, переживав всі болі України та своєю працею щоденно наближав день її воскресіння й незалежності. Іван Горбачевський зробив помітний внесок у багатьох галузях знань: працював як біохімік, гігієніст, епідеміолог та в питаннях судової медицини. Він автор понад 50 наукових праць, опублікованих українською, чеською, польською та німецькою мовами, які відзначаються оригінальністю думки, сміливістю та актуальністю ідей, глибоким обґрунтуванням досліджень. Його наукова спадщина – це вагомий внесок у розвиток української, чеської та взагалі світової науки. Світова наука в галузі лікарської хімії ще донині живе ідеями геніального українського вченого, а деякі проблеми, які він поставив, ще чекають на своє розв’язання.
«Нетерпляче вижидаю щасливої хвилини, коли всі наші наукові працівники, розпорошені по світі, зможуть разом стати до спільної наукової праці на рідній землі для слави і добра української і світової науки», – писав професор Іван Горбачевський, ім’я якого є символом і взірцем справжнього науковця, патріота, який усе власне життя віддає науці та служінню рідному народові. На життєвому та творчому шляху Горбачевського будуть вчитися сучасні й прийдешні покоління українців відданості своїй Батьківщині, її народові, назалежно від того, де б вони не перебували.
(За матеріалами книги професора Ярослава Гонського «Іван Горбачевський у спогадах і листуваннях»)